Развлекательный портал ROBIK.net

Вдогонку к теме про 37 человек в классе и учителей.
"Крик душі" вчителя районної школи (анонімно)

Записки «несамашедшего» учителя.
Кожен обирає свій шлях і свою професію. Згадуються чомусь слова Шевченка: «Живопис – мій професій». Чому? Не знаю, може, тому що слово «живопис» і «професій» не поєднані у роді, може, тому що звикли: Кобзар-поет і т. д.
Чи то я переживаю кризу середнього віку, чи то всі освітяни переживають цю кризу, але результат – страхітливий!!! Мені цікаво: невже, крім учительства, більше нікого звинувачувати у всіх бідах неньки-України?! Алкоголізм і СНІД – погана профілактика у школі здорового способу життя; діти помирають на уроках фізкультури – вчитель довів до нервового напруження, у школі не дотримуються профілактичних оглядів (була б від них ще певна користь – загнали всіх по черзі серед уроку: бідний лікар (родич вчителя-бюджетника) має за хвилину вліпити діагноз і призначити групу: основна чи спеціалізована). А далі «по-модньому» – промоніторимо! Один учитель працює, а його роботу «моніторять» (директор, завуч – і не один, соціальний педагог, психолог), усім треба здати звіт у відсотках красивими, бажано кольоровими, графіками. Дивишся на ті «стовпи» якості і думаєш: малувато, влетить, треба підкоригувати. А завуч подає на міськво і тепер думає: не той рейтинг по місту, треба б домалювати. І так домальовують до ВЕРХУ. Враз шокова терапія – ПІЗА – що робити? Іноземці так промоніторять, зганьблять Україну. Не хвилюйтеся: підмажемо, підліпимо – все буде ОК. Ще лихо – ЗНО: тут біда справжня – все підмальоване випливає на поверхню. Стовпи моніторингу дають збій. Треба шукати винного. Винний, де ти? Ось він – бюджетник-учитель, родич бюджетника-лікаря.
Чи зверне хтось увагу на крик «несамашедшего» учителя, який, замість працювати з дітьми, так замоніторився, що думає: Господи, де був мій розум, коли я подав заяву до вступу у вуз, де були залишки розуму, коли я пішов працювати на педагогічну ниву (звучить красиво: нива! Нива – це життя, це сила і дар землі, це постійний рух: готуєш землю, кидаєш зерно, збираєш урожай – плоди своєї праці). Що було б на пшеничній ниві, якби так експериментували із добривами, гербіцидами, технікою, не дотримувалися умов природи, сезонних календарів?! Нічого б доброго! Голод! А що із педагогічною нивою?! Когось цікавить кінцевий результат – творча особистість, креативна і освічена? Адже йдемо в Європу, (на жаль, не вперше!): то Петро І «прорубав» вікно в Європу, та не того розміру – замале, то Центральна Рада і мій обожнюваний пан Винниченко (писала по ньому дипломну роботу), і загублений Хвильовий із друзями-однодумцями із гаслами «Геть від Москви!», «Дайош психологічну Європу». Історія повторюється. Пройшло століття – і ми знову у Європу із європейськими цінностями. Колись читала, що народ має ту владу, на яку заслуговує. А справа навіть не у владі, і не у народі, а мабуть, у кожному із нас: не треба знищувати індивідуальності, суто своє, перевертати усе з ніг на голову. Здається, все так просто: збережіть кращі набутки української нації, додайте найкращого запозиченого (це як у справі – борщ український, а пікантний своєрідний смак після додавання цікавих спецій). Так, щось думка від педагогічної ниви одійшла трохи вбік. Вернімося на поле талантів і креативу. «Виховуємо креативну особистість! Шукаємо таланти!» Хто? Сірий-сірісінький учитель, котрий прожив день на роботі – і слава Богу. Господи, дяка тобі, що ніхто не впав і не розбив собі носа чи не зламав кінцівки – догана поки що на перспективу! Господи, дяка тобі, що ніхто із батьків не прибіг із істеричними заявами-погрозами, що його «чадо» образили (навіть сьогодні була ситуація: на уроці бешкетнику зробила зауваження, щоб не вискакував із штанів, а далі годину пояснювала, що фразеологія – це розділ мовознавчої науки, яка не ображає «чад», котрі бешкетують. Чи не абсурд: запитувати у мами дозволу у спілкуванні використовувати фразеологізми?!) Господи, я знову відволікаюсь – до ниви! Дяка тобі, Господи, що день пройшов стабільно: забігла до учительської, побачила, в який кабінет бігти, після першого уроку відмітила відсутніх, на 2-му уроці подала заявку на харчування, після 3-го уроку знайти чергового у класі, знайти ключ від кімнати для поділу на групи, встигнути доперевіряти вірші у «чад», які прокинулись, зібрати зошити… Господи, дякую тобі, що сьогоднішнє пекло закінчилося.
А взагалі ж ми сіємо розумне, добре, вічне. Правда, «сеятели» почали тікати: хто до Москви – на ринки до «айзерів», хто до Польщі – на огірки та клубнику.
Майбутній креативний випускнику! Не печалься: ще «сеятели» залишилися.
Махнем в Європу!